1. Необхідно дати відчути дитині, що вона належить до групи, класу, не відторгнута і займає важливе місце в колективі. Однак не можна примушувати її жити в "кучі” і обов’язково бути на очах. Кожен має потребу в тому, щоб побути наодинці з самим собою, тим більше дитина.
2. Заохочуйте дитину в тому, щоб вона дозволяла собі приємно проводити час, яке потребує взаємодію з людьми.
3. Виставляйте малюнки дитини, поробки, твори, одним словом, все те, що може зацікавити оточуючих. Це буде підвищувати впевненість дитини в собі, почуття самостійності. Хваліть її частіше. Допоможіть їй розпізнати та виразити приховані почуття, використавши для цього такі надійні канали, як малювання, роботу по дереву, ліплення, шиття ляльок, читання вголос розповідей, музику. Частіше запитуйте що вона відчула в тій чи іншій ситуації...
4. Дізнайтесь, з ким дитина хотіла б працювати в групі і хто з дітей має на неї найбільший вплив. Розробіть план дій для дитини його бажаним партнером.
5. Записуйте на аркуші паперу або реєструйте подумки скільки разів на день ви звертались до дитини і скільки разів ви висловили позитивні репліки і коментарі в її адресу. Перевіряйте цей "список” в кінці дня. Це буде нагадувати вам про ваше добре починання і про успіхи вашої дитини.
1. Намагайтесь запобігти у себе думку про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важко вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та й найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
4. Вивчіть паростки позитивних якостей вихованця, й1ого схильності, уподобання, інтереси.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання, моралізаторства.
під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.
ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКІ ВІДНОСИНИ ЯК СУКУПНІСТЬ ВЗАЄМНИХ ПОЗИЦІЙ,
НАСТАНОВ ДІТЕЙ ТА ЇХНІХ БАТЬКІВ СТОСОВНО ОДИН ДО ОДНОГО
Сучасні психолого-педагогічні дослідження показують, що найскладнішою і важкою є проблема встановлення оптимальних стосунків у родині між батьками та дітьми в їхні шкільні роки.
Період молодшого шкільного дитинства – це період, коли психічний і соціальний світ дитини помітно розширюється. Якщо до цього все життя дитини проходило головним чином у сім’ї, то з моменту вступу до школи перед нею відкривається більш широкий світ, який складається з однокласників, учителів та інших дорослих і дітей, що проживають по сусідству. Розширення світу дитини відбувається безперервно, хоча і не рівномірно, прискорюючись такими важливими для неї подіями, як вступ до першого класу, вступ до різних клубів, відвідування позакласних занять тощо.
Діти молодшого шкільного віку починають більш чітко і повно усвідомлювати конфлікти та напружену обстановку у власних сім’ях. Багато дітей стають свідками сімейних конфліктів у своїй сім’ї або в сім’ях сусідів. Зростаюча спільність дітей з однолітками суттєво впливає на уявлення дітей про себе і своє місце в суспільстві. Більш широкий життєвий досвід відкриває дітям складності сімейних і дружніх взаємовідносин, а також вчить такої поведінки, якої від них чекає суспільство. Крім того, такий досвід готує грунт для розвитку в дітей моральних суджень. Виховання дитини залежить від досвіду спілкування з батьками. Порушення виховання в сім’ї пов’язане з тим, як батьки відносяться до дитини. У конфліктних сім’ях натягнуті відносини між дітьми та батьками призводять до порушення розвитку особистості дитини.
Для того щоб взаємодія із сім’єю була результативною, ми можемо вивчати сім'ї й на цій підставі планувати свою діяльність, будувати модель взаємодії із сім’єю. Основними методами вивчення сім'ї можуть бути: спостереження, бесіда, тестування, анкетування, діагностика, ділові ігри, аналіз дитячих малюнків, розповідей про сім'ю. І вже після отриманих у результаті досліджень даних ми можемо здійснювати необхідну роботу з батьками.
Які ж форми керівництва сімейним вихованням ми використовуємо в практичній діяльності?
1.Загальношкільні та класні батьківські збори, у тому числі з психологічних проблем.
2.Науково-практичні конференції, що дозволяють знайомити з новинками в педагогічній і психологічній літературі.
3.Відвідування сімей.
4.Психолого-педагогічні консультації для батьків.
5.Індивідуальні співбесіди.
6.Індивідуальні форми роботи із самоосвіти.
7. Психологічний лекторій для різних категорій сімей.
8.Практикуми - ділові ігри.
Зупинимося детальніше на проведенні названих форм роботи з батьками.
Ефективність батьківських зборів прямо залежить від рівня підготовки педагога або психолога до їх організації та від правильної оцінки місця і ролі пропонованої теми в цілісній структурі психолого-педагогічної роботи.Кожні батьківські збори необхідно завершувати конкретними рекомендаціями, які зрозумілі людям з різним рівнем батьківської мотивації та реально ними здійснені.
На батьківських зборах доцільно наводити конкретні приклади з життя дітей класу. Але слід ураховувати, що негативний факт повідомляється завжди без зазначення прізвища дитини та реальних учасників подій. Участь у зборах лікарів, учених і практиків підвищує їхню значимість для батьків, а систематичність проведення виробляє звичку їх відвідувати. Час і місце проведення зборів мають бути чітко обговорені. Наприклад, перша п'ятниця кожного місяця. А тематика сформульована на спеціальному стенді, присвяченому роботі з батьками.
На батьківських зборах ми активно використавували тренінгові вправи та заняття .
Отже, успішність роботи шкільного практичного психолога та вчителів з батьками учнів молодших класів залежить від вибору форм та методів роботи. Практика доводить, що найбільш ефективним є поєднання індивідуальних (консультації) та групових (семінари, практикуми, тренінги) форм роботи.
Таким чином, проведене дослідження представляє нові результати, що дозволяють розширити дані про вікові особливості дитячо-батьківських відносин, які складаються в молодшому шкільному віці, ступінь їх благополуччя, про зв’язки між батьківськими атитюдами та особистісними, комунікативними особливостями, а також особливостями поведінки молодших школярів, що формуються у межах даного вікового періоду.
Шкільний психолог
Романюк В.В.
